Загальні правила подання формул. При використанні формул потрібно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, які мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують в окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в послідовності, у якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова „де” без двокрапки. Рівняння і формули треба відділяти від тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули залишають не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:). Нумерація формул також потребує знання деяких особливостей її оформлення. Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери формул позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться праворуч від вістря парантеза, яке знаходиться всередині групи формул і звернене в бік номера.

Формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело того чи іншого друкованого літературного джерела слід наводити цитати. Існує вимога точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

–         текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

–         цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

–         кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

–         при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і робити відповідні посилання на джерело;

–         цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

–         якщо автор наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розрядка моя. – М.Х.).

Посилання в тексті магістерської роботи на використані літературні джерела роблять згідно з їх переліком у квадратних дужках, наприклад, „... у працях [1-7]...”. У випадку необхідності, слід через кому та вказуючи абревіатуру “с.”, зазначати номер сторінки джерела, з якої робиться вибірка теоретичного матеріалу, наприклад, „... у праці [8, с. 65]…”.

Оформлення списку використаних джерел. Бібліографічний апарат в магістерській роботі – ключ до використаних автором джерел. Крім того, він певною мірою відображає наукову етику і культуру наукової праці. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з наявною літературою з досліджуваної проблеми. Бібліографічний апарат магістерської роботи складається з бібліографічного списку (списку використаних джерел) і бібліографічних посилань, які оформлюються відповідно до чинних стандартів (Державного стандарту на бібліографічний опис творів друку – ГОСТ 7.1-84).

Список використаних джерел (літератури) – елемент бібліографічного апарата, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Такий список – одна із суттєвих частин роботи, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження.

Список використаних джерел рекомендовано наводити у такій послідовності:

-         Закони і законодавчі акти України;

-         інструкції, нормативні акти, видані Мінекономіки та європейської інтеграції – Мінпраці, МЗВС, Митним комітетом, іншими відомствами;

-         доповіді, виступи керівників держави;

-         монографії;

-         книги колективного автора;

-         підручники;

-         багатотомні видання;

-         навчальні посібники;

-         приктикуми;

-         перекладні видання;

-         словники, довідники, енциклопедії;

-         статті, опубліковані у Збірниках наукових праць;

-         статті опубліковані у неперіодичних наукових збірниках;

-         депоновані наукові видання;

-         журнальні статті;

-         газетні статті;

-         інтернет-ресурси.

Допускається й інша послідовність складання використаної літератури: за черговістю посилань на неї у рукописі магістерської роботи або в алфавітному порядку. Кількість джерел та використаної літератури повинна бути не менше 100.

В додатку 2 наводиться зразок описання різних типів джерел у бібліографічному описі.

Правила оформлення додатків. За змістом додатки можуть бути досить різноманітними. Для них характерні, наприклад, проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, таблиці допоміжних цифрових даних, копії справжніх документів, витяги з звітних матеріалів, виробничі плани і програми, протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту, інструкції і методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, розроблені в процесі виконання магістерської роботи, окремі положення з інструкцій і правил, ілюстрації допоміжного характеру.

Додатки оформлюють як продовження магістерської роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи. Кожен з додатків починають з нової сторінки, їм дають заголовки, надруковані угорі малими літерами з першої великої симетрично стосовно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово „Додаток” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ', Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за потреби може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В. Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) – перша формула додатка А.

Вимоги до написання реферату та його структура. Написання реферату – є обов’язковою умовою для студентів, які претендують на отримання дипломів з відзнакою.

                Реферат – це короткий виклад дипломної магістерської роботи, який ґрунтовно розкриває її зміст. Він складається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, публікацій та анотації.

                В загальній характеристиці роботи визначається актуальність теми, що досліджується, основна мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, методи, які використовуються при проведенні дослідження, елементи наукової новизни і практичного значення отриманих результатів, вказується структура та обсяг  роботи.

                В основному змісті висвітлюється зміст кожного розділу з найбільш вагомими отриманими результатами.

                Висновки і рекомендації повинні носити короткий, конкретний характер з виділенням теоретичної і практичної значимості. В анотації, обсяг якої складає до 600 знаків (до 10 рядків), зазначається прізвище та ініціали студента, назва роботи, основний зміст та результати дослідження, ключові слова (слова специфічної термінології за темою, які найчастіше зустрічаються у дипломній магістерській роботі) наводяться у називному відмінку, кількість ключових слів – 5-7.

                Анотація має бути написана українською, російською та однією з іноземних мов (найчастіше – англійською).

                Обсяг реферату складає 10 сторінок.